Я вдячна Богу за своє життя!
За те, що сію зерна я науки.
За те, що є, й за те, чого нема.
За те, що дітям я знання даю у руки.
За долю вчительську – солодко-гірку,
За всі мої польоти і падіння.
За те, що я роками в школу йду,
За те, що дітям я даю благословіння.
Що варта я, як вчитель у житті
Без результатів моєї учениці,
Без добрих справ, що роблять дітлахи,
Що проростають, мов поля пшениці.
Я не дарма прожила це життя,
Бо хтось від мене взяв моє насіння.
І проростив у власному житті,
А не закидав байдужості камінням.
Духовний хліб несуть вони в життя.
Хто сіє, а хто жне – у кого як виходить,
Та слово вчителя святе,
Мов теорему мудрості виводять.
За плечима сивіють мої роки.
Міняється все із роками,
А вчительська праця у дітях цвіте,
І славиться людством віками.
Вчительська доля
За гірку вчительську долю згадаю, заплачу,
За дрібними слізоньками і світу не бачу.
Заздрять люди, що вчителі вже мають зарплату,
Та не знають, яку треба за це дати плату.
Половина отих грошей вертає до школи
І ніхто за це подяку не складе ніколи.
А на другу половину треба якось жити:
Одягнутися, обутись, ще й їсти зварити.
Учительський профіль скажу вам такий широкий,
Що всі його діла добрі ще й вилазять боком.
Біжу з школи десь під вечір, сумки руки тягнуть,
Ношу зошити додому, що й ноги простягну.
До півночі свічу світло, вже усі й поснули,
Вичитую в інтернеті, що учні не чули.
Отаке то.
Бо учитель за новим законом
Має бути супер-пупер, не білов воронов.
На уроках кінозірков тепер може стати,
Учні можуть і в онлайні на ютуб послати.
Але все то, я вам скажу, вчитель забуває,
Як учень йому розкаже, що ще й сам не знає.
І хоч гірко і хоч прикро – я люблю роботу.
Чужі діти мені рідні, як мають охоту До навчання.
А це справді того тай вартує,
Хоч роботу учителя ніхто не цінує.
Зайдеш в клас, а там на тебе зорі-оченята.
Забувається вся прикрість й кожен день як свято.
