«ЗИМА, ЩО НАС ЗМІНИЛА»
Ти народився і живеш,
А що ти робиш на Землі?
Гориш як свічка, чи гниєш?
Немов колода на дворі.
Горить свіча і пам’яті сльоза
додолу з неї краплями стікає.
Земля ридає, плачуть небеса –
Майдан героїв з почестю ховає.
Їх взяв Господь, щоб ангелом в раю
В його садах довічно проживати.
Вони завжди залишаться в строю,
Про них народ пісні буде співати.
Небесна сотня білих журавлів,
душа яких летить під небесами.
Ніхто із вас вмирати не хотів,
Хай вічна пам’ять лишиться за вами.
Сьогодні туга душу розпина
Багато з вас в коханні не признались.
Надворі скоро втішиться весна.
Чому ж її ви, хлопці, не діждались?
Горить свіча і пам’яті сльоза
додолу з неї краплями стікає.
Земля ридає, плачуть небеса –
Героїв Україна пам’ятає.
Сторіччями здригався мій народ
Від ярм, від зрад й кривавих заворушень,
І мову як духовний ополот
Втирали в бруд прямісінько у душах.
Шевченко вмер. І Лесі вже нема.
Є незалежність. Є уже свобода.
І все одно ще темно від примар.
І все одно щось гірко труїть воду.
Гей, розвивайся прапор свободи!
Йди на майдани, вільний народе!
Хай не злякають нас перешкоди,
Тут ми підпишем власні угоди!
В бій барабани!
Всі на майдани!
Люди Країни
Правда за нами!!!
Зрада, насилля і розкрадання,
Має відчути наше бажання
Жити у мирі, без фальшування…
Досить неправди! Досить страждання!
Дехто продавав свої голоси на виборах за 100, 200, 300 гривень, не вважаючи це жодним злочином, навпаки – хизувалися своєю «спритністю» і втішалися юдиними срібняками. І цей, на перший погляд, маленький політичний хабар, помножений на мільйони продажних душ, вилився у диявольську масакру, яку слуги сатани влаштували 20 лютого у серці нашої столиці.
А як все починалось? 21 листопада 2013 року студенти Києва вийшли на Майдан Незалежності.Спочатку – це була виключно мирна акція молоді з гаслами: «Україна – це Європа», «Ми – вільні» «Ми хочемо в ЄС». Кількість активістів зростала з дня в день. А що ж було далі?… А далі – не підписання угоди про асоціацію.
А далі?… А далі – покалічені людські тіла та серця, Михайлівський Собор, Майдан залитий кров’ю, барикади, шини. Революція гідності.
Палає Київ у вогні,
горять сталеві БТРи
там на межі-передовій,
народ боронять волонтери.
Палають шини і серця,
ніхто не хоче помирати,
Перед екраном матері
і там, і там їхні солдати..
Там у шоломі зі щитом,
стоїть з Франківщини хлопчина,
з червоним на грудях хрестом,
поранених несе дівчина.
Стоїть із Харкова Андрій,
Сашко тримає оборону,
він тут вже 48 днів,
як сам приїхав з Краснодону.
Ось знову хвиля йде атак,
усе змітають водомети,
морозно трошки: «-2»,
горять позаду вже намети…
Всіх щільно взяли у кільце,
здається ОСЬ наш дух зламають,
Та хтось із права затягнув,
народний гімн усі співають.
Тримати кріпко треба щит,
бо там позаду наші діти,
батьки стоять і матері,
нема куди нам відступити.
Лунає вибух поруч десь,
то світло-шумова граната
це «Беркут» мило передав,
нам подарунок від Ґаранта.
І ще учора ти і я,
були звичайні активісти.
А вже сьогодні, всі ми тут:
БАНДФОРМУВАННЯ-ТЕРОРИСТИ.
Дивлюсь новини й сльози витираю,
А на екрані — Київ і Майдан.
Кругом вогонь і у людей стріляють,
Вся Україна мучиться від ран.
Маленька внучка, злякана дитина,
З сльозами просить: «Вимкни, не дивись!
Давай, бабусю, станем на коліна,
І ти тихенько Богу помолись».
Показують чийогось друга, брата,
А цей хлопчина був єдиний син.
Сиріток обнімає бідна мати,
У косах перший білий сніг сивин…
Загинули прості і добрі люди.
Встановлювали сцену. Людей з плакатами в руках ” Україна-це Європа” На Майдані Незалежності все більшало… Все ближче до вечора важко було зрозуміти, де закінчується цей натовп…
Серце столиці — Євромайдан — б’ється ритмічно. Гасла змінюють пісні. Промови вінчаються із закликами. Ейфорія тисяч облич. Тривога і надія в різних очах. Простір Євромайдану — невдовзі стане щоденною творчістю народу. Адже народ на Майдані створить не тільки історію, а й фольклор нового часу. Буде і радість, і смуток, і сміх, і сльози, і пролита кров… Але зараз ці люди про це навіть не здогадуються. Це буде потім. А зараз-лишень початок…
Непомітно минали хвилини, за ними години, а там і пролітали дні…Уже вся Україна знала – люди налаштовані серйозно.
Спостерігаючи щодня за кількістю людей та за їх бойовим настроєм, ми вирішили остаточно — це таки революція!
Люди розслаблені а їх настрій наповнений лише позитивом. Здавалось би, нічого не передбачає біду, але тут новина ” Угоду про асоціацію з ЄС не підписано”. Ніхто не очікував, але мітингарів це не зупинило. З усіх міст люди почали з’їжджатись в уже легендарне місце в столиці України-Майдан. От тепер справді було складно знайти кінець цьому натовпу.
Влада намагається зупинити це, але вони….такі наївні…… ще не розуміють, що наш народ не зламати!!!
Боротьба не за щастя вже навіть іде — за життя! Бо його забирають. Нас Надія веде, нас Ідея веде за свободу для рідного краю.Українцю, поглянь, там побили жінок! Глянь, вже люди ховаються в храмі! Де таке ще траплялось, коли це було Аж в такому нестерпному стані?…Так чинили лиш варвари, злісні хани, лиш від них люди в церкві ховались. А сьогодні це власні привладні пани вже над нами так само знущались!”
Злетіли в вись безмовно білі дві пір’їнки –
Їх вітер вище й вище вгору підіймав,
Душа солдата й ангел-охоронець…
От так, напевно, і кінчається земне життя!
Шоковані замахом на основоположні права і свободи людини та побиттям мирних студентів, сотні тисяч українців вийшли на Майдан Незалежності, вимагаючи покарання винних у побитті студентів та відставки злочинної влади. Після двох місяців мирних протестів підтримка мітингувальників зростала.
І знову молодь, студенти, школярі вийшли на майдан, вибираючи свою гідність. Нація потребує активності, єдності, самопожертви.
Український журналіст Андрій Хохолкін сказав такі слова: «Я знаю, що таке гідність. Я бачив її. Революція 2013-2014 років… – це протистояння між тими, хто має гідність, і тими, хто не тільки не має її, а й взагалі не розуміє, що це означає. Тільки той, хто має гідність, може знайти в собі сили робити те, що вважає за потрібне, незважаючи на страх. Страх померти.
Я бачив гідність в очах жінок, що відправляли своїх чоловіків у ніч на Майдан і плакали, бо відпускати страшно, а не відпустити ще страшніше. Бо як потім поважати чоловіка, котрий спить удома тоді, коли інші боронять свободу?
– Але я не бачила гідності в тих, хто, сидячи вдома, казав: «А, нічого не зміниться, все куплено, все прораховано, все вирішено за нас, навіщо витрачати сили?»
– Я бачив гідність у волонтерах-медиках, що виносили поранених під кулями.
– Але я не бачила гідності в тих представниках «правоохоронних» органів, котрі прицільно стріляли в Червоний Хрест.
– Я бачив гідність в очах хлопців, що без бронежилетів, у пластикових касках, прикриті самими тільки дерев’яними щитами, захищали барикади… Хто, ризикуючи, лягав на залізничну колію, щоб не пустити війська в Київ.
– І я не бачила гідності в тих, хто маючи на руці годинник за 600.000 доларів, платив по 200 гривень тітушкам, що пробивали голови молотками захисникам демократії в Україні.
– Я бачив гідність у тих, хто лежав засніжений на сходах Генпрокуратури, і я не бачив її в тих, хто запросто, «ідучи на роботу», переступав через цих людей.
– Я бачила гідність у людях, котрі, незважаючи на мороз і блоковане метро, несли їжу й медикаменти на Майдан і в шпиталі.
-Я бачив гідність українського офіцера, котрий, беззбройний, ішов на озброєних окупантів, я бачив гідність українських ультра…
– Я бачив гідність кримських мусульман, котрі запропонували православним українського патріархату правити служби в своїх мечетях, я бачив гідність у священиках, які повернули мені віру в те, що Церква може бути разом з народом.-
І ви знаєте, що якщо хтось захоче позбавити нас нашої гідності – то ми зможемо себе захистити. Як не в суді, то на вулиці, співаючи гімн України з коктейлем Молотова в руках.
Та не бачили ми гідності у тих, хто роздягав людину на морозі, викрадали людей з лікарень, вивозили у ліс і катували. Немає гідності у тих, хто вбиває людей тільки тому, що вони спілкуються державною мовою і носять на собі символіку країни, в якій проживають. Негідно – зневажати народ, частиною якого є ти.
Україна заплатила і продовжує платити надзвичайно високу ціну за те, щоб Гідність була першою із чеснот українців, нашої політичної еліти.
Вони не були героями. Вони були звичайними людьми. І в останню мить віддали нам найдорожче – своє життя. За нас віддали. Аби ми жили. Долюбили за них, пісень за них доспівали.
Кожен із цієї Небесної сотні, як і ми з вами мали свою сім`ю, батьків, друзів, захоплення, свої симпатії і свої невідкладні справи.
Але поклик їхньої душі саме в цей час призвав їх до боротьби за вільну, демократичну, чесну Україну.
Сьогоднішні події на Сході України не дають спокійно спати кожному свідомому українцеві. Сьогодні, як ніколи, ми повинні бути хоробрими і сильними, розуміти, що лише в єдності і згуртованості український народ переможе ворога. Українські воїни вистоять, якщо вся країна буде допомагати їм. Ширився по всій країні волонтерський рух і ми, не стояли осторонь цього руху.
Допомагали продуктами харчування, теплими речами, словами у листівках і малюнках ми підтримували бійців неоголошеної війни…
Молімося щодня за Україну, за мир, за збереження життя кожного воїна, кожного героя.
Хай живе Україна!!!!!!!!!!!
Слава Україні – Героям слава!!!!!!!!!!!!!
З повагою педагог-організатор Ланик У.А.